ДІЯЛЬНІСТЬ АРХИЄРЕЯ

Різдвяне послання Єпископа Тернопільського і Теребовлянського Павла

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
ЄПИСКОПА ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО І ТЕРЕБОВЛЯНСЬКОГО
ПАВЛА
Боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним
Тернопільсько-Теребовлянської єпархії 
Української Православної Церкви Київського Патріархату

Дорогі браття і сестри!

Христос народився!                                                                      Славимо Його!

Нова радість стала, яка не бувала:
Над вертепом звізда ясна світу засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік, пеленами убого повився.
Ангели співають, славу возвіщають,
Як на небі, і на землі мир провозглашають.

(українська колядка)

          Замовкла суєта земна. Заснув гріховний світ. Заснув Єрусалим, спало все навкруги.  Не чутно було шуму землі, не чути було голосів людських. Весь світ був у обіймах сну. І ось серед цієї глибокої ночі відкрилися небеса, засяяло світло, зникла темрява. На небі з’явилася таємнича зірка. На землю спустився Ангел, щоб сповістити народження Спасителя. Не встиг ще Ангел закінчити ці слова, як в убогому віфлеємському вертепі відбулося таїнство дивне. Тут були святі мандрівники — праведний старець Йосип і заручена йому Пречиста Діва Марія. Вони прийшли сюди з далекої Галілеї, виконуючи волю римського кесаря Августа, який видав указ про всенародний перепис. Для них не знайшлося місця у Віфлеємі і вони покірно відійшли від людських осель,  знайшовши собі притулок  в убогому вертепі, куди пастухи в негоду заганяли свої стада.  ,,Коли ж вони були там, надійшов час роди­ти Їй.  І народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла’’(Лк.2;6,7), а поклавши вклонилася Новонародженому. Вона перша принесла поклоніння Йому.  Йосип у глибокому мовчанні схилив свої старечі коліна і поклонився до землі Младенцю і Матері Його.

         У кожному храмі й майже в кожному домі є ікона Різдва Христового, або майстерно зроблена шопка. Затишна печера, невеличкі ясла з малюком, три царі   з багатими дарами у дорогих різнокольорових одежах, радісні пастушки.

        Насправді, усе відбувалося зовсім не так чарівно.  Волхви прийшли значно пізніше,  пастухи були надзвичайно бідними змученими людьмим, що власним потом здобували свій  нелегкий хліб.

         Печера, в якій народився Спаситель, мала близько дванадцять метрів в довжину, трохи більше трьох метрів в ширину, а в найвищому місці не досягала і трьох метрів. Єдиним освітленням печери було невелике вогнище, дим якого роз’їдав очі. Уявіть собі багатразово помножений, роками застояний сирий запах стайні. Саме тут народився Цар Світу. Після народження  немовля поклали в ясла – годівничку, з якої віслюки, мули та вівці їли овес і ячмінь.

         Він міг народитися в Єрусалимі, Афінах або Римі, в родині імператора, первосвященика чи відомого філософа, але народився у Віфлеємі. Міг обрати найкращий палац, але обрав убогу стайню.

         Тогочасні люди  уявляли собі  богів далеких, могутніх, недоступних,  але тільки Правдивий Бог міг відкритися людині таким, яким Він відкрився у втіленні Христовому: Він став одним з нас. Але не в славі, а в немочі; безпорадним і знедоленим; вразливим і неначе переможеним; нікчемним для всіх, хто вірить тільки в силу, багатство і  земну велич. У цю першу ніч, коли Бог став людиною, Він долучився до найважчої людської знедоленості. Ніхто не прийняв Його до своєї оселі, ніхто не зігрів вагітну Матір та старця Йоспа. Для всіх вони були чужими і небажаними, всі відсилали їх на далекий, нескінченний шлях, шлях без людського співчуття, без даху над головою – у нічну пітьму.        І вони пішли… Пішли, щоб долучився до тих, які  проходять через  життя  зневаженими, слабкими, відкинутими, нікчемними, непотрібними, виключеними з людського суспільства.

         Саме так Господь захотів стати людиною, щоб жодна людина на землі не могла засумніватися в Його любові. Щоб ніхто не зміг сказати,  ніби Бог такий великий, такий далекий, що до Нього  немає доступу. Христос став одним з нас в нашому приниженні, не посоромився нас. Він зріднився і з тими, яких інші від себе відштовхували, тому що ті були грішниками. Він прийшов не праведних навчати, Господь прийшов грішників полюбити і  врятувати. Він прийшов для того, щоб жодна людина, навіть та, яка вже втратила повагу до себе, не могла подумати, що Бог втратив повагу до неї. Христос став Людиною для того, щоб всі ми всі, без винятку, знали, що Бог вірить в нас. Вірить  у нашому падінні, в нашій немочі, вірить, коли ми зневірилися один в одному і в собі, вірить так, що не боїться стати одним з нас, стати вартовим нашої людської гідності, хранителем нашої  честі, принести нам радість спасіння.

         Коли Христос воплотився — розсіявся морок гріха. Засяяло світло світові. Сонце Правди осяяло землю. Скорбота змінилася радістю,бо вже ,, ніхто не вiдлучить нас вiд любові Божої’’(Рим 8;35).              

         Ця радість подібна до радості мандрівника, котрий зневірився пробитися крізь заметіль, але раптом знайшов притулок; до радості  вмираючого, що неждано  повернувся до життя; до радості в’язня, котрому дарували волю;  до радості дитини, яка думала, що сирота, але довідалася, що у неї є батько і мати. Особливо важливо нам усвідомити це у важкі для нас і України часи.

         Переповнений цією духовною радістю вітаю всіх вас з Різдвом Христовим, із 2017 роком. У ці світлі дні разом з віфлеємськими пастирями поклонімось  Младенцю, з волхвами принесемо в дар свої люблячі серця,  з Ангелами заспіваймо хвалебний, подячний гімн: ,,Слава в вишніх Богу, і на землі мир; в людях благовоління!’’(Лк. 2: 14).

Христос народився!                                                      Славимо Його!

Різдво Христове 2016/2017рр.                             +  Павло, єпископ

Тернопільський і Теребовлянський